Гора Гризим 
Святое место для Самаритян
Наблус - Шхем

Гора Гризим - Самаритяне

Гора Гризим – святыня самаритян, и их сегодня всего семьсот человек. Проживают она в основном в Наблусе, городе Палестинской автономии, и там же находится их музей и гора-святыня. Самаритяне верят в пророка Моисея и пять книг, им написанных, и единого Бога. Когда израильтяне ушли из Египта и совершали свой путь через Синай в течении сорока лет, они подошли к Иордану, и воды реки расступились перед ними. А потом поднялись на гору Гризим, и там стояли  шесть колен. Другие шесть были на соседней горе, и там же был Ковчег Завета. Это было почти три с половиной тысячи лет назад, и с тех пор самаритяне живут в этом месте. Для самаритян святой землей является Гризим, а не Иерусалим. Их веру подкрепляют чудесные для той местности явления: вся гора покрыта зеленью, а вот рядом стоящая гора под названием Гевал пустынна. На Гризим выпадают осадки, даже снег бывает, хоть и редко. И двадцать шесть источников пресной воды. Настоящее чудо в засушливой Самарии. Как не верить, что эта гора благословенна? В Библии говорится, что на Гризим произносились благословения, а на Гевал – проклятия. Даже если это красивая притча или легенда, она укрепляет веру в Бога. Возле горы есть колодец Иакова, где Иисус попросил воды у местной самаритянки, а потом пророчествовал ей и рассказал о царстве божьем. Женщина побежала в город и рассказала всем об этом. До сих пор самаритяне гордятся тем, что одними из первых услышали проповеди мессии. Весь город тогда приветствовал Иисуса.
Высота Гризим – чуть более восьмисот восьмидесяти метров, в переводе означает «быть отрезанным». Она несколько раз упоминается в Ветхом завете, а самаритяне считают, что на ней Бог сотворил Адама и здесь был Эдемский сад. Тут Каин, по их традиции, нашел камень, которым убил Авеля. Да и ковчег Ноя приплыл именно сюда, а не на Арарат. Любопытные взгляды, как минимум. В семидесятом году до нашей эры в Иерусалиме разрушили храм, и жертвенники перенесли на Гризим. Уже при раскопках на горе нашли кости жертвенных животных, числом около сорока тысяч, что говорит о длительном периоде существования жертвенника.
На вершине Гризим есть смотровая площадка, откуда открывается чудесный вид на современный палестинский город Наблус, древний Шхем, и дальше – дорога, которой евреи вернулись из Египта. Тогда и шесть колен произнесли благословения на горе Гризим, а другие проклятия на горе Гевал, они были рядом. Символично, что эти горы стоят как ворота, пропустившие евреев в землю Обетованную. Смотря с горы на эти места, можно представить эту величественную картину, особенно если приехали сюда с индивидуальным гидом. Собственно самаритяне отделились от иудеев после возвращения иудеев из вавилонского плена. Иудеи стали строить свой Храм, и самаритяне не признали тех своими единоверцами. Тогда на горе они и построили свой храм. Сегодня мы видим руины на Гризим.  В пятом веке нашей эры византийский император разрушил синагогу и построил свою церковь, от которой тоже почти ничего не осталось. Уже в ХХ веке сюда пришли археологи. На горе провели раскопки, главной целью которых было найти жертвенник Иисуса Навина. И они его нашли, путем долгих сопоставлений, поисков груда камней, обращенных на восток стала обретать понятные черты, картинка сложилась, и мы сегодня можем увидеть это знаменательное место. Правда, это не на Гризим, но рядом, на горе Эбаль, там даже нашли перстень времен Рамзеса II, то есть того же периода, что и исход евреев из Египта. Этот перстень находится в Иерусалиме, в музее.  Можно задаться вопросом, а иногда так и бывает: что интересного здесь, ведь от храма, церкви, жертвенника почти ничего не осталось? Иисус Навин велел принести сюда камни, ибо «камни помнят». Еврейская традиция – доверять драгоценную память камням. И придя сюда, вы несомненно ощутите энергетику и память этого места, священного для евреев и самаритян.

Гора Грізiм - святиня самаритян, і їх сьогодні всього сімсот чоловік. Проживають вона в основному в Наблусі, місті Палестинської автономії, і там же знаходиться їх музей і гора-святиня. Самаритяни вірять в пророка Мойсея і п'ять книг, їм написаних, і єдиного Бога. Коли ізраїльтяни пішли з Єгипту і здійснювали свій шлях через Синай в перебігу сорока років, вони підійшли до Йордану, і води річки розступилися перед ними. А потім піднялися на гору Грізім, і там стояли шість колін. Інші шість були на сусідній горі, і там же був Ковчег Заповіту. Це було майже три з половиною тисячі років тому, і з тих пір самаритяни живуть в цьому місці. Для самаритян святою землею є Грізім, а не Єрусалим. Їх віру підкріплюють чудові для тієї місцевості явища: вся гора вкрита зеленню, а ось поруч стоїть гора під назвою Гевал безлюдна. На Грізім випадають опади, навіть сніг буває, хоч і рідко. І двадцять шість джерел прісної води. Справжнє диво в посушливій Самарії. Як не вірити, що ця гора благословенна? У Біблії говориться, що на Грізiм вимовлялися благословення, а на Гевал - прокляття. Навіть якщо це красива казка або легенда, вона зміцнює віру в Бога. Біля гори є колодязь Якова, де Ісус попросив води у місцевій самаритянка, а потім пророкував їй і розповів про царство божому. Жінка побігла в місто та розповіла всім про це. До сих пір самаритяни пишаються тим, що одними з перших почули проповіді месії. Все місто тоді вітав Ісуса.
Висота Грізім - трохи більше восьмисот вісімдесяти метрів, в перекладі означає «бути відрізаним». Вона кілька разів згадується в Старому завіті, а самаритяни вважають, що на ній Бог створив Адама і тут був Едемський сад. Тут Каїн, за їхньою традицією, знайшов камінь, яким убив Авеля. Та й ковчег Ноя приплив саме сюди, а не на Арарат. Цікаві погляди, як мінімум. У сімдесятому році до нашої ери в Єрусалимі зруйнували храм, і жертовники перенесли на Грізім. Уже під час розкопок на горі знайшли кістки жертовних тварин, числом близько сорока тисяч, що говорить про тривалий період існування жертовника.
На вершині Грізім є оглядовий майданчик, звідки відкривається чудовий вид на сучасне місто Наблус, древній Шхем, і далі - дорога, якою євреї повернулися з Єгипту. Тоді і шість колін сказали благословення на горі Грізім, а інші прокляття на горі Гевал, вони були поруч. Символічно, що ці гори стоять як ворота, які пропустили євреїв в землю обітовану. Дивлячись з гори на ці місця, можна уявити цю величну картину, особливо якщо приїхали сюди з індивідуальним гідом. Власне самаритяни відокремилися від іудеїв після повернення юдеїв з вавилонського полону. Юдея будувати свій Храм, і самаритяни не визнали тих своїми одновірцями. Тоді на горі вони і побудували свій храм. Сьогодні ми бачимо руїни на Грізім.
У п'ятому столітті нашої ери візантійський імператор зруйнував синагогу і побудував свою церкву, від якої теж майже нічого не залишилося. Уже в ХХ столітті сюди прийшли археологи. На горі провели розкопки, головною метою яких було знайти жертовник Ісуса Навина. І вони його знайшли, шляхом довгих зіставлень, пошуків купа каміння, звернених на схід стала набувати зрозумілі риси, картинка склалася, і ми сьогодні можемо побачити цю знаменну місце. Правда, це не на Грізім, але поруч, на горі Ойбал, там навіть знайшли перстень часів Рамзеса II, тобто того ж періоду, що й вихід євреїв з Єгипту. Цей перстень знаходиться в Єрусалимі, в музеї.
Можна задатися питанням, а іноді так і буває: що цікавого тут, адже від храму, церкви, жертовника майже нічого не залишилося? Ісус Навин велів принести сюди каміння, бо «камені пам'ятають». Єврейська традиція - довіряти дорогоцінну пам'ять камінню. І прийшовши сюди, ви безсумнівно відчуєте енергетику і пам'ять цього місця, священного для євреїв і самаритян.

Фото Самаритяне - Гора Гризим

         

Видео Гора Гризим